Зустріч з однокласниками. Вона повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так бережемо у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча.
Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – дитинство, безтурботне дитинство.
А потім були спогади. Спогади про перше кохання, дружбу, симпатії, і взагалі про все незабутнє. По традиції пролунав шкільний дзвінок, який вже не кликав на урок, а заставив затремтіти серце і забитися все швидше.
І хочеться сподіватися, що кожен випускник залишить надовго в своїй душі теплий спогад про такий день і віримо що наступна зустріч через 5 років подарує ще багато нових вражень. І на заваді не стануть ні далека відстань, ні примхи погоди. Головне – бажання зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, бо по-справжньому це можна зробити тільки із своїми однокласниками.
Рідна школо, дякуємо тобі за все!
Щиро дякуємо випускникам Моївської школи 1979 року за такий чудовий подарунок.
Комментариев нет:
Отправить комментарий